У 1872 р. було відкрито церкву і побудовано хату для попа і дяка.
1882 р. було відкрито школу у невеликій селянській хаті.
Першу земську школу в селі було
відкрито у 1887 р.
У 1905 році побудовано шкільний будинок на кошти козацького
товариства.
1930 р. – відкрито семирічну школу.
1937 р. – започатковано десятирічку, яка провела
у світ 4 випуски старшокласників.
1943 р. знову школа стала семирічною. У післявоєнні роки школу закінчило
5600 осіб.
1960 р. – школа реорганізована у восьмирічку.
1996 р. – реорганізована в повну середню загальноосвітню школу.
З 1998р. - школа імені М.О.Максимовича.
Музейна кімната М.О.Максимовича
створена у 1995 році, оновлена у 2004 р. до 200-річчя з дня народження земляка.
У
2008 році було урочисто відкрито відремонтоване приміщення дошкільної
установи.
У 2010
році зроблено капітальний ремонт основних шкільних приміщень за сприянням
губернатора С.Б.Тулуба.
Традицією стало вручення
краєзнавчої премії ім. М.О.Максимовича у Богуславецькому НВК.
ІСТОРІЯ СЕЛА
Історія
Богуславця налічує вже більше 350 років, адже перша згадка про це село датована
в історичних джерелах 1660 роком. Село розташоване за 11 кілометрів на
північний схід від м. Золотоноші та за 10 кілометрів від найближчої залізничної
станції Пальмири на р. Суха Згар (басейн річки Золотоношки). Найближчі
територіальні сусіди Богуславця - села
Крупське, Синьооківка, Антипівка та Вознесенське. Місцевість тут погорблена, порізана глибокими
ярами, і село буквально потопає в зеленому морі розкішних верб, розділяється на
мальовничі кутки голубінню численних ставків. Історія Богуславця започаткована
у непересічну добу постхмельниччини. З приводу походження назви села варто
згадати два перекази. У першому, доволі романтичному, йдеться про те, що задніпрянські
козаки перебиралися через річку Суха Згар
і загрузли в болоті, а потім, вибравшись звідти, полегшено зітхнули й
промовили: "Слава Богу". Оселившись у цій красивій місцині, вони
назвали її "Богуславець". За
другим переказом, гетьман П.Дорошенко вивів козаків із Правобережжя й поселив
їх на місці сучасного Богуславця, обравши й відповідну назву осади.
У ХVІІІ ст. Богуславець був
козацьким селом, котре належало Золотоніській сотні Київського намісництва. На
80-ті р. ХVІІІ
ст. у селі налічувалося 67 дворів із населенням 280 жителів. Доволі строкатим
був соціальний склад населення: у Богуславці тоді був 1 дворянський маєток, 35
дворів належали виборним (заможним козакам), 2 – козакам-підпомічникам
(збіднілим), 30 – посполитим і козацьким підсусідкам (залежним селянам). Левова
частка найродючіших земель Богуславця належала полковникові Товбичу і
шляхтичеві Кононовичу. Богуславчани – колишні кріпаки дідича
Білухи-Кохановського - протестували
проти грабіжницького характеру селянської реформи 1861 р. У 1882 році
Богуславець був охоплений досить широким заворушенням селянства, яке
перекинулось і на сусіднє село Вознесенське. Лише силами присланої губернатором
військової команди учасників заворушення було упокорено. На початку минулого
століття Богуславець адміністративно відносився до Вознесенської волості, 130
його господарств були козацькими, 11 – селянськими, а 3 –
привілейованими. Тоді богуславчани мали у своєму розпорядженні 1721 десятину
землі. Переважали бідняцькі господарства
(148), середняцькими були 67 господарств, заможними – 1
господарство, а 33 зовсім не мали землі.
Земля оброблялася переважно дідівськими методами. У розпорядженні селян
було 132 однолемішні плуги, 106 сох, 292 дерев’яні борони, 44 ручні віялки.
Лише в заможних господарствах було 14 кінних молотарок, 4 сівалки та 4 жатки.
Широко використовувалося живе тягло: у користуванні богуславчан було 232 коней,
66 волів. Селяни утримували 175 корів, 198 бичків і телят, 570 овець, 327 кіз,
164 свині. У селі працювало 4 теслі, 9 кравців, 2 шевці, 1 коваль, 8 ткачів.
На початку
1920-х рр. була організована Богуславецька сільрада, якій підпорядковувалися
однойменний хутір та хутір Верещаки, а також села Манжаківка і Гришківка. На
піковій хвилі насильницької колективізації 1930 року у Богуславці було
організовано відразу три колгоспи – «Комунар», «1-е Травня», «Нове життя».
Голодний
апокаліпсис 1932-1933 рр. скоротив населення Богуславця на 387 осіб. У роки
війни з нацизмом 290 богуславчан пішли на її фронти. 222 з них загинуло. Поліг
на фронті і уродженець Богуславця гвардії майор Г.О.Головко, який був
заступником командира 317-го гвардійського мінометного полку. За свої бойові подвиги
нагороджений орденами Червоного Прапора та Вітчизняної війни І ст. посмертно.
Серед учасників оборони Севастополя перебував богуславчанин В.С.Кобець. А
мужність фронтовика В.С.Ївженка була відзначена орденом Слави ІІІ ст.
Після війни,
у 1950 році, три богуславецькі артілі об’єдналися в єдиний колгосп ім.
Маленкова. З 1957 року господарство має назву –«Прогрес». Упродовж двадцяти
років очільником цього колгоспу, який славився в районі своїми високими
виробничими показниками, був талановитий організатор М.П.Гунько. Згідно з відповідним рішенням облвиконкому у
1958 році до Богуславця були приєднані населені пункти, які виключили з обліку:
хутори Верещаківка, Манжаківка і Тимківщина (Тимківка). Згодом з підпорядкування
місцевої сільради було виведено хутір Гришківка. Його віднесли до Золотоніської
міської ради.
Село Богуславець є місцем народження видатного вченого-енциклопедиста, філософа
і просвітника, поета й фольклориста, першого ректора Київського університету
ім. Св. Володимира – Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873). Неподалік
від місця садиби, де народився вчений, росте липа Максимовича, яка охороняється
законом та є природно-заповідним фондом України. На місці садиби Максимовича
встановлено пам’ятний знак місцевого значення XVIII століття. З ініціативи
місцевих вчителів у 1995 році було відкрито музейну кімнату Максимовича,
оновлену в 2004 році до 200-річчя з дня
народження видатного вченого. Основу музейної колекції складають археологічні
знахідки з місця колишньої садиби Тимківських, фотоматеріали з Прохорівки,
виставка творів про Михайла Максимовича.
Світлицю прикрашають картини В.Дрючила «Місце колишньої садиби Максимовича»
і «Липа», погруддя вченого з білого гіпсу
– робота київського скульптора
І.Шаповала. Музейну кімнату відвідали гості зі США, Великобританії, Росії,
Києва, Львова, Харкова, Умані, Черкас, Кіровограда,
Переяслав-Хмельницького,
Золотоноші. Жителі села турботливо ставляться до збереження історико-культурної
спадщини про свого великого земляка. Щороку, починаючи з 2001 року, самовіддана і безкорислива праця
краєзнавців-дослідників історико-культурної спадщини Черкащини відзначається
краєзнавчою премією імені Михайла Максимовича, засновниками якої є обласна рада
і обласна державна адміністрація. Залишили свій слід у науці земляки Максимовича – доктор
технічних наук Віталій Степанович Побиванець та кандидат
сільськогосподарських наук Василь
Васильович Носенко. Саме в
Богуславці генеалогічне коріння відомого державного діяча сучасної України
Сергія Борисовича Тулуба.
Уродженцем села та випускником
місцевої школи є яскравий представник сучасного поетичного слова, член Національної спілки
письменників України, автор низки поетичних збірок Іван Семенович Дробний,
творча праця якого відзначена літературно-публіцистичною премією «Берег надії» імені В. Симоненка.
