Вернісаж у шкільному музеї

В Україні вперше в цьому році відзначали День української хустки. Ця подія покликана об’єднати жінок різного фаху, віку та національності зі спільною метою зберігати та відновлювати українські традиції. Адже саме хустка з давніх-давен в українських сім’ях слугувала оберегом, символом любові й злагоди. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

Нема на всім на білім світі,

Краще нашої хустини.

Всі кольори вона ввібрала,

З блакитних зоряних небес.

Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.

У шкільному музеї М. Максимовича учениці 7-10 класів провели вернісаж української хустки. Невипадково у музеї, бо Михайло Максимович - «…батько духовного відродження українського народу», присвятив збереженню українських традицій багато своїх фольклористичних і краєзнавчих праць. Варто згадати його ґрунтовне дослідження «Дни и месяцы украинского селянина», в якому дав широку картину життя і побуту селянства. Перша частина – «Весна» – підготовлена у 1956 р. Друга – «Лето» –  була готова лише в рукописі, решта – «Осень» та «Зима» – залишилися недопрацьованими. У цій роботі вчений-енциклопедист описує вірування, звичаї та обряди у великі християнські свята – Святий вечір («Кутя»), Різдво («Роздво»), Богоявлення («Хрещення»), «Трійцю (Трійця») та інші; аграрні обряди, важливі у житті хліборобів.

У нашім роді, в нашім народі

Доля і хустка тернові завжди.