Збережімо Михайлову гору!

…Він, як природознавець, знав, що помре у 69 років: його дід прожив 69 років, батько також. В той день 22 листопада 1873 року, сидячи у своїй хатині на Михайловій горі, видатний вчений-енциклопедист Михайло Максимович задивився на Дніпро і відійшов у вічність…
Теплого листопадового дня група вчителів Золотоніської ЗОШ №6 та Богуславецького НВК ім. М.О.Максимовича їхали до села Прохорівка, що на Канівщині, вклонитися могилі генія, що уславив наш край. Приєдналися до нас й вчителі Сушківської школи І-ІІ ст. Канівської районної ради.На Михайловій горі групу шанувальників «старого українця» у величавому мовчанні зустріли дуб Шевченка та сосна Гоголя. На жаль, сосна вже всохла. А дуб-велетень й досі вважає себе господарем гори і свідком тих часів.З листів Михайла Максимовича:·        У Михайлогірській хатці моїй я почуваю себе спокійніше і світліше. Туди, туди на простір і безлюддя!·        Втім, і моя пустеля прекрасна: сто сорок верст нижче Києва, проти устя р. Росі, де на Княжій горі було місто Родень, - на лівому березі Дніпровському є гора, що складає осереддя широкої і незвичайно мальовничої панорами… На цій, ще нежилої до мене горі, моя пустеля…, буду займатися садівництвом та квітникарством.·        Все ходив гуляючи по горі, та на Дніпро поглядаючи; або з синком моїм любим бавлячись, сидів у своїй хатині. Ну, вже хлоп’ятко в мене – дай-но, Господи, йому вирости таким гарним та прехорошим, як уродилось: то вже буде українець на славу.·        Погода майже весь листопад, туманна, з мрякою, а нерідко і з краплистим дощем, як і сьогодні з самого ранку. Сонця давно вже не видно тут; та й місяць зникає, ледве видний крізь туманну атмосферу, про зірки ж і говорити нічого, начебто і немає їх на небі… а без світил небесних скучно бути на землі, навіть і на нашій українській – навіть і на моїй Михайлогірській.·        У Москві весна, як і в Пітері, порівняно з весною на Україні, дійсно майже теж саме…, що загорода чи сарай перед квітником… меркантильністю пахне! Квітень та травень – ці два місяці на Україні точно рай… Я у 1850 році, притомившись та нанюхавшись гнійної весни у Москві, вирішив, щоб жодної весни, скільки Бог пошле їх мені на долю, не проводити у Москві, а на Україні – щоб не сталося!
На могилі Михайла Максимовича молитву за славного сина України зачитав відомий лікар Золотоніського краю, краєзнавець за покликом серця Побиванець В.Г.  Звучали й вірші Івана Дробного – своєрідне вибачення перед фундатором багатьох наук за замовчування імені у радянські часи. Тут, на Михайловій горі, вчителями Золотоноші та Канівського району була підтримана пропозиція від небайдужих земляків.          «Ми, учні та вчителі Богуславецького НВК ім.М.О.Максимовича, у рік 210-ої річниці з дня народження видатного українського вченого-енциклопедиста, піонера українства, першого ректора Київського університету Михайла Олександровича Максимовича, звертаємося до Вас з проханням ініціювати підготовку Указу Президента, яким, зокрема, передбачити:
-         передачу у державну власність та включення до складу Шевченківського національного заповідника пам’ятки історії та природи «Михайлова гора» (колишня садиба Михайла Максимовича) і меморіальної дороги в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області, забезпечення їх музеєфікації;
-         внесення Михайлової гори як об’єкта культурної спадщини державного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Постать Михайла Максимовича є прикладом наукового та громадянського подвижництва ХІХ ст., взірцем чистої ідеальної віри в переможну силу наукової істини. Ця багатогранна непересічна особистість стояла біля витоків формування української самосвідомості в  епоху, що стала колискою тих ідей, які нині матеріалізуються нашими державницькими перетвореннями».
      Скептики скажуть: у Президента є важливіші справи, в країні війна. Впевнена, звернення актуальне. Бо наші воїни, що боронять сьогодні нашу державу, знають, що захищають єдину, могутню, нездоланну Україну, сильний духом український народ. Такими духовними акумуляторами, форпостами української національної ідеї є три гори Черкащини – Богданова, Тарасова  та Михайлова.
      Збережімо Михайлову гору для свого покоління і для нащадків.

                                                                                                                                            МоскаленкоТетяна, 

заступник директора

Богуславецького НВК ім. 

М.О.Максимовича,

керівник шкільної музейної кімнати